Твір на тему А ми тую червону калину пiдiймемо - Шкільні твори на українській мові - Каталог статей - Школьный двор
Воскресенье, 21.12.2014, 08:12Приветствую Вас Гость | RSS
Школьный двор
Меню сайта
Праздники Украины
Категории раздела
Мои статьи [11]
Математика [50]
Литература [24]
География [66]
История [76]
Химия [21]
Русский язык [61]
Биология [31]
Пословицы скороговорки [39]
Загадки для школьников [68]
Биография русских поэтов и писателей [83]
Биография украинских поэтов и писателей [40]
Биография зарубежных поэтов и писателей [56]
Школьные сочинения [325]
Задачи [15]
Открытки [6]
Рисунки из символов [14]
Шкільні твори на українській мові [174]
Характеристики литературных персонажей (героев) [41]
Физика [14]
Сопромат(Труд) [5]
Астономия [7]
Мифология [22]
Физминутка [5]
Класні виховні заходи [128]
Cценарії свят та виховних годин, інформаційні хвилинки
Поделки для детей [140]
Новогодние костюмы [16]
Песни для школьников [37]
Стихи для школьников [325]
Все на українській мові [321]
Коллекция СМС [25]
Детские игры [39]
Азбука природы [19]
Кредитка
Поиск

Каталог статей


Главная » Статьи » Шкільні твори на українській мові

Твір на тему А ми тую червону калину пiдiймемо
А ми тую червону калину пiдiймемо
Iснує легенда, за якою Бог створив свiт i почав розселяти людей. Кожну нацiю вiн чимось обдарував. Українцiв Бог нагородив красою i пiснею, бо без пiснi вони не уявляють свого життя. Спiвають в Українi в радостi i в горi, на хрестинах i весiллi, на роботi i пiд час вiдпочинку, в свята i в буднi. У пiснях розкривається щира душа нашого народу, його славна iсторiя.
Кожен з нас iз самого малечку носить у серцi материнську пiсню - те вiчне, що живить душу, не дає їй змiлiти i зламатися. З-помiж усiх материнських пiсень особливою красою сповненi пiснi, пов'язанi з калиною, адже калина - один з прекрасних символiв України, який уходить в нашу свiдомiсть з маминої колискової:
   Ой спи, сину, бо покину,
   Сама пiду по калину,
   Наламаю калиноньки
   Для дитини в голiвоньки.
   Як калина цвiсти буде,
   То дитина рости буде,
   Вже калина процвiтає,
   А дитина виростає.
Українськi календарно-обрядовi пiснi теж нерозривно пов'язанi з калиною: крiм веснянок, калина оспiвується в русальних, петрiвчаних та весiльних пiснях, гаївках, колядках, щедрiвках. Калина у весiльнiй пiснi - то вродлива вiдданиця, щаслива родинна доля. Калина з пiснi уособлювала й долю замiжньої жiнки, родиннi стосунки. А коли у матерi виростав син, вона, благословляючи його в дорогу, наставляла не забувати калину. Образ калини у рекрутських та солдатських пiснях боляче хвилює душу. Важка i тривала служба нерiдко закiнчувалася трагiчно, i тодi вояк перед смертю заповiдав посадити на його могилi калину.
Калина - це своєрiдний символ України, що увiбрав у себе i образ матерi й образ родини, i усього нашого прекрасного українського роду. Сьогоднi Україна постала у свiтi рiвною серед рiвних, вiльною серед вiльних, проголосивши незалежнiсть у Декларацiї вiд 16 липня 1990 року та в Актi про незалежнiсть вiд 24 серпня 1991 року. Тому гордо i велично лунають слова пiснi "Розлилися крутi бережечки":
   А ми тую червону калину пiдiймемо,
   А ми ж нашу славну Україну,
   Гей, гей, розвеселимо!
Славнi козаки, що склали цю пiсню, i їх нащадки вiдстояли славу рiдної землi i заповiли нам завершити розпочату ними справу щодо вiдродження нацiональної держави. На мою думку, замало просто милуватися i пишатися Україною, з гордiстю усвiдомлюючи, що ти належиш до славетного українського роду. Кожен повинен визначити своє мiсце у справi вiдродження України i присвятити своє життя цьому святому покликанню.
В. Симоненко писав:
   Тiльки тим iсторiя належить,
   Хто сьогоднi бореться й живе.
Ця боротьба, прагнення до знань - запорука розквiту нашої держави, бо без цих знань, досвiду ми не зможемо побудувати цивiлiзовану незалежну Україну. Я вiрю, що i своїм нащадкам ми передамо її щасливою i вiльною, а над нашими здобутками буде полум'янiти нiжна калина, об'єднуючи своїх дiтей-українцiв:
   У лузi калина, у лузi червона
   Хорошенько цвiте,
   Ой роде наш красний, роде наш прекрасний,
   Не цураймося, признаваймося, небагато нас є.

Источник: http://www.ukrlib.com.ua/sochm/printout.php?id=143
Категория: Шкільні твори на українській мові | Добавил: ZZolotko (19.07.2009)
Просмотров: 1891 | Комментарии: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email:
Код *:
SiteHeart
загрузка...
загрузка...
Друзья сайта













   















Статистика

Онлайн всего: 0
Гостей: 0
Пользователей: 0