Вчителько моя, я тобi уклоняюсь
Щасливий той, кому Бог подарував Учителя. Так, саме Учителя - з
великої лiтери. Я знаю, що кожен iз нас за шкiльний вiк зустрiчає
чимало вчителiв. Однi з повагою запам'ятовуються, вiд других пам'ять
вiдвертається, третi пройшли немов стороною...
Та ось одного разу увiйде в клас Учитель - i в цю мить життя твоє
назавжди змiниться, ти побачиш себе iншими очима, будеш намагати ся
стати кращим, розумнiшим i добрiшим.
Це означає, що в життя твоє i в серце увiйшов Учитель, щоб
залишитися в ньому на всi подальшi роки, допомагати, пiдтримувати тебе,
радiти i сумувати разом з тобою, надихати на кращi вчинки.
...На жаль, я не пам'ятаю того дня, коли вперше увiйшла пiсля
дзвоника до класу наша нова викладачка української мови та лiтератури.
Ми її не чекали i тому незадоволено здивувались, бо звикли до
попередньої "лiберальної" викладачки.
Та от вона звернулася до нас тихим, але сильним голосом. I
стiльки в ньому було гiдностi, ввiчливостi, поваги до нас,
семикласникiв, що ми враз замовкли, заворожено слухаючи її бездоганну
мову! А вона лилась i лилась прекрасною поезiєю народної творчостi,
розкриваючи перед нами славетну iсторiю наших дiдiв-прадiдiв, нашої
України.
I так - кожен урок: як вiдкриття, як одкровення, як безцiнний
подарунок. Не дивно, що "трiйок" (про "двiйки" я вже не кажу) у нас
майже не було. Всi намагалися вiдповiдати якнайкраще, щоб стати
якнайкращим для Учительки. На перервах до неї неможливо було пробитися:
всi хотiли бути поруч, всiм потрiбна була її увага, її слово, її
усмiшка.
Дивно, але саме тодi я зрозумiла, чим вiдрiзняється справжнiй
Учитель вiд того, що просто працює вчителем. Одного разу я
запiзнювалась на урок i в коридорi побачила, як Учительку затримував
бiля класу її колега, що, мабуть, не хотiв закiнчувати з нею розмову.
Вона ввiчливо його зупинила: "Пробачте, але я запiзнююсь до дiтей!"
Вона сказала "до дiтей", а не "на урок". I в цьому - секрет її
неперевершеностi як Учителя i як людини.
Минув час. Мiнялися учителi, навчальнi предмети, мiнялися i ми.
Але пам'ять назавжди закарбувала в серцi образ моєї Учительки, якiй я
вдячна майже всiм кращим, що є в моїй душi. Вона навчила мене, перш за
все, щиро любити i поважати людей, розумiти їх i допомагати. Вона
розкрила менi велич моєї рiдної мови, горду i нескоренну її долю,
прищепила палку любов до української лiтератури. I вже через це вона
пiдвела всiх нас до головного - до iстинного розумiння поняття
"Батькiвщина" i любовi до неї. На все життя запам'ятала я слова:
"Любити рiдну землю, свою країну - це щастя, що випадає, на жаль, не
кожному". Але нас, своїх учнiв, вона зробила щасливими, вiдкривши красу
рiдного краю, чудових українських пiсень, посiявши в душах повагу до
вiковiчної слави українцiв.
За все це менi хочеться уклонитися моїй Учительцi, зiгрiти її
серце своєю любов'ю i запевнити: "Я пам'ятаю Вашу науку. Вона - в моєму
серцi, вона - у кожнiй моїй клiтинцi. Ми дякуємо Вам за неї: i я, i тi
нащадки, яким я передам Ваше сердечне добро, що лишили Ви в душах своїх
учнiв".
Источник: http://www.ukrlib.com.ua/sochm/printout.php?id=170 |
