Твір роздум над віршем Ф. Тютчева «Я знаю про осінню пору…». Якби з
усієї творчості Тютчева я прочитав лише два останні рядки, не знаючи
змісту попередніх рядків, чи зміг би я визначити, яку пору року оспівує
поет? І Тютчев називає поле «стомленим і тихим». Оскільки воно стомлене,
значить, воно вже виконало своє завдання, віддало людям свої сили,
обдарувало щедрим урожаєм. А то, що поле тихе - усі роботи завершені, і
поле відпочиває. Отже, про ЯКУ пору року йдеться? Про осінь, коли
«блакить прозора і тепло ллється з височин». Значить, осінь рання, і
справді, дивлюся на перші рядки вірша і розумію, що я правий: «Я знаю в
про осінню пору…». Читаю вже увесь вірш і думками їду в село, до своєї
бабусі, де я відпочивав. Там зараз таке ж повітря, «і вечір зве в
далечінь». Ну усе точнісінько, як писав Тютчев. І особу зачіпає тонка
павутина. Так і хочеться знову вийти за порогу бабусиного будинку,
обережно, щоб не заскрипіла, зачинити за собою хвіртку і пройтися біля
найближчого поля. Я не хочу,- щоб мене хтось супроводжував, хочеться
побути наодинці з природою. І ось я вже зачіпаю стволи знайомих дерев,
які захищають пшеничне поле від суховіїв. Але урожай зібраний, і лісова
смуга йде навколо поля. Завдяки ній вітер не зможе роздувати з ріллі
сніг, а це означає, що в полі буде досить вологи, яка важливо для
майбутнього урожаю. Сама лісова смуга швидко стане голою, облетить лист,
яке поки що вражає своїми фарбами. Павук продовжує ткати свою павутину:
заклопотано снують по корі мурашки, а «блакить прозора і тепло ллється з
височин…»
Твір роздум над віршем Ф. Тютчева «Весняні води».
«А води весняні шумлять…« - читаємо ми у відомому вірші Тютчева. Вони
біжать, виграють на сонці і дзвенять. Усе в цьому вірші рухається.
Весняні води не лише будять береги, а і збуджують нашу уяву. Вони нібито
переносять ремінь до концертного залу, який дає затишок звукам. Концерт
те не почався, але ми вже чуємо несмілі звуки скрипки, ось подала свій
голос віолончель, стрепенулася флейта, бухнув барабан… Це музиканти
оркестру настроюють інструменти перед концертом. Ще мить - і в центрі
сцени займе своє місце на п'єдесталі диригент. Помах чарівної палички - і
розрізнені досі звуки створять єдину мелодію. А що ж в природі? Описані
Тютчевым води поки що ніби самі по собі біжать, часто грають. Десь
високо над полями летять журавлі, гомонять граки, вітер ніжно перебирає в
гайку березові гілочки… Але ні - і птахи, і весняні води, і навіть
сніги, які лежать ще в полі і луках, підкоряються могутній волі свого
диригента. Ім'я йому - весна. Саме вона примушує води шуміти, дзвеніти,
народжує »срібний спів«. Наближаються травневі дні, і вже розтане в полі
сніг, з'являться міцні втечі, у птахів вилупиться потомство, і усе живе
почне підкорятися рухам іншого диригента - літа. А доки »лежать в полі
ще сніги…«а ми чекаємо весняних днів.
Источник: http://soch.org.ua |
