Велика вітчизняна війна (1941 - 1945). Блокада Ленінграда - Всяка всячина - Все на українській мові - Каталог статей - Школьный двор
Вторник, 06.12.2016, 19:55Приветствую Вас Гость | RSS
Школьный двор
Меню сайта
Праздники Украины
Категории раздела
Українські вірші для дітей [83]
Матеріал до новорічних свят [13]
Матеріали до свята День учителя. [7]
День св. Валентина Свято всіх закоханих. Частушки, сценарії та легенди. [5]
8 березня Сценарії, привітання. [1]
Всяка всячина [58]
Прислів’я та приказки [72]
Український фольклор та народна творчість [4]
Афоризми і "крилаті" вислови [25]
Загадки для дітей [30]
Українські народні пісні [3]
Готуємо уроки разом! [20]
Кредитка
Поиск

Каталог статей


Главная » Статьи » Все на українській мові » Всяка всячина

Велика вітчизняна війна (1941 - 1945). Блокада Ленінграда

Блокада Ленінграда«Фашисти скидали бомби на Ленінград, мов картоплю. Усе навколо гриміло і палало. Холод, голод — пекло! Але ми вистояли, бо вірили в перемогу»

В. А. Дербіна, блокадниця

 

Фашисти з особливою впертістю намагалися оволодіти одним з найбільших політичних, економічних, наукових та культурних центрів СРСР. У липні 1941 року гітлерівці здолали опір радянських військ, вийшли на ближні підступи до міста і відрізали Ленінград від усієї країни.

 

На захист міста піднялися всі жителі. Близько 500 тисяч ленінградців будували оборонні споруди, 300 тисяч пішли добровольцями в народне ополчення, до лав Радянської Армії та в партизанські загони.

 

Ворог не зміг заволодіти Ленінградом. З 10 липня почалися страшні дні блокади. Оточення та варварські обстріли тривали 900 днів і ночей. Не було пального, електроенергії, вийшов з ладу водопровід.

 

Почався голод. Смерть косила жителів і захисників міста. Щоб заглушити ні з чим не порівнянні муки голоду, мешканці міста полювали на пташок (але згодом і тих не стало), ловили чудом уцілілих кішок та собак, вибирали з домашніх аптечок все, що можна було споживати, — касторову олію, вазелин, гліцерин; із столярного клею варили суп, холодець.

 

В розпал блокади весь добовий раціон ленінградця — не робітника — обмежувався 125 грамами хліба, випеченого з ячмінних та житніх висівок, бавовняної макухи, рисової лузги та інших сурогатів і домішок.

 

Робітники отримували 250 грамів важкого, як свинець, ерзац-хліба. Фашисти постійно атакували, обстрілювали Ленінград з моря, з суші, з повітря. 100 тисяч фугасних та запалювальних авіаційних бомб, понад 150 тисяч снарядів впало на місто.

 

Лише на Піскарьовському пустирі, що за час блокади перетворився у велетенський цвинтар, поховано понад 470 тисяч ленінградців, які загинули від голоду, бомбардувань та артобстрілів. Місто не здавалося. Ленінградці трималися. Вся країна як могла допомагала блокадному Ленінграду.

 

Зимою 1941-42 pp. по кризі Ладозького озера була прокладена військово-автомобільна дорога — «Дорога життя», влітку 1942 по дну озера — трубопровід, восени — енергетичний кабель.

 

Місто вистояло, фашисти не змогли зламати волю його захисників. У лютому 1943 блокаду було прорвано, пішли поїзди з харчами, боєприпасами, сировиною тощо.

 

У січні 1944 року радянські війська за підтримки Балтійського флоту остаточно зняли блокаду, а влітку 1944 року Радянська Армія завдала тяжкої поразки німецько-фашистській групі армій «Північ» і відкинула ворога більш ніж на 200 км від Ленінграда.

 

22 грудня 1942 року заснована медаль «За оборону Ленінграда», якою нагороджено близько 930 тисяч чоловік. 8 травня 1965 року Ленінграду присвоєне звання «Місто-герой».

 

У пам'ять про героїчну оборону міста та розгром фашистів в околицях Ленінграда створений Зелений пояс Слави.

 

БЛОКАДНІ ЩОДЕННИКИ

 

«...В кімнаті холодно, руки мерзнуть... топимо, коли є що варити. Дров немає. Хліб викупляємо (1 кг) і відразу з'їдаємо, бо їсти більше нічого...»

Лист татові на фронт. Люда Міляєва, 13 років. Січень, 1942 р. (Люда померла взимку 1942 р.)

 

«...Я тепер прекрасно розумію, що таке голод... Правда, мене трохи нудить, коли я їм м'ясо кішки... Я ніколи не була злою... Хто в цьому винен? Тепер я ненавиджу цю сволоту фашистів за те, що вони спаскудили наше життя, зруйнували місто... О! Якби я могла, то придумала б Гітлеру жахливу смерть. Він винуватець війни...»

З щоденника ленінградської школярки Валі, учениці 8-го класу. Жовтень-листопад, 1941 р.

 

«...Тільки відморозив собі ноги в чергах. Більше нічого не добився... Хочеться спати, спати, їсти, їсти, їсти... Спати, їсти, спати, їсти... Місяць тому я хотів, вірніше, мріяв про хліб з маслом та ковбасою, а тепер ось вже про один хліб... ...Засинаючи, кожен день бачу уві сні хліб, масло, пироги, картоплю... Став я в'ялий, слабий, пишу, а рука тремтить, йду, а в колінах така слабість, здається — крок ступиш, а більше не зможеш і впадеш. ...Ледве не останній запис в щоденнику. Боюсь, що... і щоденник цей не доведеться мені закінчити, щоб на останній сторінці написати слово «кінець». Вже хто-небудь інший запише його словами «смерть». А я хочу... жити, вірити, відчувати!..»

З щоденника Юри Рябікіна, 15 років. 22 червня 1941 — 6 січня 1942 pp. (Юра помер, зробивши останній запис на останній сторінці.)



Источник: http://www.svatovo.ws
Категория: Всяка всячина | Добавил: ZZolotko (26.03.2010)
Просмотров: 648 | Комментарии: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Имя *:
Email *:
Код *:
SiteHeart
загрузка...
загрузка...
Друзья сайта













   















Статистика

Онлайн всего: 3
Гостей: 3
Пользователей: 0