ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ СОСЮРА
1898 (6.01) — 1965 (8.01)
Володимир Миколайович Сосюра — видатний лірик нашої епохи, автор
понад 80 збірок поезій, широких епічних віршованих полотен (поем),
роману “Третя Рота”. З творчістю Володимира Сосюри українська
література поповнилась новими темами героїчної і трагічної боротьби
нашого народу за свободу і незалежність, за краще життя, збагатилась
зразками високої громадянської й інтимної лірики, образами і картинами
індустріального Донбасу, його людей. Любов до рідного донецького краю
стала провідним мотивом його поетичної творчості. З синівською
відданістю він признавався в одному із своїх віршів:
І сниться, все сниться й донині
берізки тонкий силует.
Хоч знаний я всій Батьківщині,
а все ж я донецький поет.
Або в іншому творі:
Швидкий Дінець, і шум сосон,
і аромати м’яти-рути,
як золотий дитинства сон,
мені ніколи не забути.
Складною, а інколи суперечливою була доля поета. Ще не про все з його
життєвого шляху ми сьогодні знаємо. Хоча б, здавалося, розкрив душу
читачеві письменник , нічого не приховав у своєму прозовому творі
—романі “Третя Рота” (повністю виданий 1988 р.). Тут він розповів нам
про те , як глянув у вічі смерті у полоні червоних. З цього твору
взнаємо, що насправді пішов Сосюра добровольцем не до червоноармійців,
а до війська Української Народної Республіки. Ці факти були відомі
небагатьом. Їх приховували, щоб у свідомості мільйонів сформувати образ
відданої офіційній владі людини, палкого пропагандиста радянського
способу життя. І треба сказати, що це вдавалося зробити через сотні
тисяч шкільних підручників, радіо, кіно, пресу. Та й сам Володимир
Миколайович багатьма своїми творами допомагав творити цей міф про себе,
відходячи від життєвої правди.
Влада цупко тримала його у своїх руках, даруючи життя поету
взамін на патріотичні радянські вірші. А щоб Сосюра був слухнянішим,
було арештовано і запроторено до таборів його дружину Марію. Самого
письменника шляхом цькувань неодноразово було доведено до психічних
зривів, до сталінських “психушок”.
І все ж Володимир Сосюра попри всілякі життєві незгоди зміг бути
справжнім поетом. У його поетичному доробку знаходилось місце поезіям,
які будили у читачів відчуття справжньої краси, душевної щирості і
людяності. Багато віршів поет присвятив коханню, поваги до природи, до
людини праці. Та про що б поет не писав, він шукав і знаходив
можливість розповісти про свій вугляний край, про рідні серцю
Наддінців’я, про нев’януче кохання, яке тут зародилося :
Задума, і спомини, й спокій...
Знайомі і милі місця,
де гай задивився високий
в глибокії води Дінця.
І гори крейдяні, і поле,
осяяні, повні окрас,
я вас не забуду ніколи,
хоч в місто пішов я од вас.
А така поезія, як “Любіть Україну”, виразила найпалкіші прагнення
сотень тисяч, мільйонів українців , що хотіли бачити свою країну
вільною і незалежною. У цьому творі поет зміг піднятись над
вузькокласовими і партійними інтересами тодішньої ідеології й оспівати
самоцінність України як держави, як сповненої самоповаги і сили країни.
Поет писав:
Любіть Україну, як сонце любіть,
як вітер, і трави, і води,
в годину щасливу і радісну мить,
любіть у годину негоди...
Любіть Україну у сні й наяву,
вишневу свою Україну,
красу її вічно живу і нову,
і мову її солов’їну...
Цей вірш як спалах правдивого вогню проривався серед темряви покори й
облудного славослів’я на честь кривавих керманичів держави і місцевих
“вірних синів радянської України”. Сосюра вказував народу істинні,
нефальшиві цінності життя. Цього простити йому влада не могла. Разом з
тим і позбавити поета життя чи свободи власть імущим було невигідно.
Почалося привселюдне і широкомасштабне оббріхування поета, звинувачення
в усіх смертних гріхах.
Нелегким був життєвий путь поета. З болем і журбою сприймав він
страшну наругу над собою і над своїм народом. Та все ж наперекір
стражданням з його душі , з його поетичного серця виривався спів любові
до життя, до прекрасної нев’янучої молодості, до милої серцю Донеччини:
Там, як ніде синіє рідне небо,
тече вода Дінця миліш від вод усіх.
О, земле ти моя, нема рідніш за тебе!
До старості тебе у пісні я зберіг.
За це ми й любимо палке слово нашого поета-земляка, вивчаємо в школах і вузах, зберігаємо у серцях .
|
