Є найзначимiша дума на свiтi - Дума про хлiб
Далека i глибока iсторiя нашого народу. Сивиною i забуттям вкритi
однi її сторiнки, славою i звитягою - iншi. Але кожна з цих сторiнок
обов'язково є невiд'ємною часткою великої iсторiї хлiба, iсторiї, що
знайомить нас з мистецтвом його сiяти, вирощувати, косити, молотити,
пекти. Чи не замислювались ви, чому мiж далекими за лексичним значенням
словами "життя" i "жито" такий близький зв'язок? А справа в тому, що
саме в такий спосiб нашi предки воздали заслужену хвалу
житовi-годувальнику, хлiбу, без якого справдi майже не можливе життя
людське. I здається менi, що природою хлiбна зернина створена з таким
самим високим натхненням, "у мить щедрого осяяння, яке витрачено нею i
на саму людину" (В.Яворiвський). Ось тому з прадавних часiв наш народ
цiнує понад усе хлiб, сiль i честь. Дуже вдало дав цьому пояснення
Д.Прилюк: "Хлiб - то багатство, достаток, сiль - то гостиннiсть i
щедрiсть, а честь - то людська гiднiсть, за яку предки нашi стояли,
навiть не маючи шматка хлiба, анi дрiбка солi".
Споконвiку хлiб вважався виявом мудростi народної, бо в ньому -
злиття душевних i фiзичних сил, надiй, умiнь, сподiвань. Звiдси таке
святе ставлення до нього як до мiрила добробуту, правди, чесностi.
Звiдси таке поетичне ставлення до нього й митцiв художньої лiтератури.
Дуже багато письменникiв i поетiв писали про хлiб, возвеличували i
вшановували його. Серед них - Борис Олiйник та Iван Драч, Леонiд
Первомайський та Микола Сингаївський, Платон Воронько i багато iнших.
Лоскiтно i приємно, тепло й затишно стає на душi i в серцi, коли
читаєш "Етюд про хлiб" Iвана Драча. Не патетичнi, сповненi урочистостi,
звучать у творi слова про хлiб, а простими, буденними рядочками
складається йому хвала. Автор вважає кожну паляницю часточкою сонця, що
обiгрiває i дає життя людинi й оселi. Пiдтверджують цю думку рядочки:
I зачарується бiлена хата
З сонця пахучого на столi.
Були часи, коли хлiб був для людини i "сонцем пахучим", i маревом,
i надiєю, i єдиним засобом вижити. Прослiдкувати це можемо у драмi
Миколи Кулiша "97". Всi цiнностi земнi, навiть церковнi коштовностi
вирiшено було обмiняти на хлiб, щоб у грiзнi голодоморнi тридцятi
вибороти собi право пiд сонцем. Довго можемо сперечатися з приводу
доречностi такого вчинку представникiв нової влади, але безумовним є
одне: людина i хлiб - єдинi. I невипадково в життi є так, що не тiльки
хлiб дає людинi життя, а й людина - хлiбу. Чiтко проводить цю думку в
своєму творi "Хлiб" Леонiд Первомайський. З перших рядкiв поринаємо ми
в чудодiйну красу хлiбного поля, що "...росою зросилось, i зерном
сколосилось, i дiждалось нового врожаю". Буяння цьому полю дало те, що
вруниться воно на солдатськiй могилi, кожна грудочка землi його кров'ю
полита. Скiльки життiв вмiстилось у такому великому i такому маленькому
словi "хлiб"! Скiльки вкладено в нього енергiї, думок, мудростi,
чесностi й одержимостi! Влучно про це сказав Борис Олiйник у вiршi "В
оборону хлiба":
Нас кликав хлiб на добре, чесне дiло
До братнього, трудящого коша,
Ми в нiм шануємо не тiльки тiло,
У нiм народна свiтиться душа.
Ця "народна душа" складає пошану звичайнiй паляницi у багатьох
своїх обрядах i звичаях, у рiзних жанрах усної народної творчостi. Тож
хай продовжується життя, буяють весни i хурделять зими, для людини
завжди залишаються святими слова: "Хлiб - всьому голова".
Источник: http://www.ukrlib.com.ua/sochm/printout.php?id=167 |
