А ми тую червону калину пiдiймемо
Iснує легенда, за якою Бог створив свiт i почав розселяти людей.
Кожну нацiю вiн чимось обдарував. Українцiв Бог нагородив красою i
пiснею, бо без пiснi вони не уявляють свого життя. Спiвають в Українi в
радостi i в горi, на хрестинах i весiллi, на роботi i пiд час
вiдпочинку, в свята i в буднi. У пiснях розкривається щира душа нашого
народу, його славна iсторiя.
Кожен з нас iз самого малечку носить у серцi материнську пiсню -
те вiчне, що живить душу, не дає їй змiлiти i зламатися. З-помiж усiх
материнських пiсень особливою красою сповненi пiснi, пов'язанi з
калиною, адже калина - один з прекрасних символiв України, який уходить
в нашу свiдомiсть з маминої колискової:
Ой спи, сину, бо покину,
Сама пiду по калину,
Наламаю калиноньки
Для дитини в голiвоньки.
Як калина цвiсти буде,
То дитина рости буде,
Вже калина процвiтає,
А дитина виростає.
Українськi календарно-обрядовi пiснi теж нерозривно пов'язанi з
калиною: крiм веснянок, калина оспiвується в русальних, петрiвчаних та
весiльних пiснях, гаївках, колядках, щедрiвках. Калина у весiльнiй
пiснi - то вродлива вiдданиця, щаслива родинна доля. Калина з пiснi
уособлювала й долю замiжньої жiнки, родиннi стосунки. А коли у матерi
виростав син, вона, благословляючи його в дорогу, наставляла не
забувати калину. Образ калини у рекрутських та солдатських пiснях
боляче хвилює душу. Важка i тривала служба нерiдко закiнчувалася
трагiчно, i тодi вояк перед смертю заповiдав посадити на його могилi
калину.
Калина - це своєрiдний символ України, що увiбрав у себе i образ
матерi й образ родини, i усього нашого прекрасного українського роду.
Сьогоднi Україна постала у свiтi рiвною серед рiвних, вiльною серед
вiльних, проголосивши незалежнiсть у Декларацiї вiд 16 липня 1990 року
та в Актi про незалежнiсть вiд 24 серпня 1991 року. Тому гордо i
велично лунають слова пiснi "Розлилися крутi бережечки":
А ми тую червону калину пiдiймемо,
А ми ж нашу славну Україну,
Гей, гей, розвеселимо!
Славнi козаки, що склали цю пiсню, i їх нащадки вiдстояли славу
рiдної землi i заповiли нам завершити розпочату ними справу щодо
вiдродження нацiональної держави. На мою думку, замало просто
милуватися i пишатися Україною, з гордiстю усвiдомлюючи, що ти належиш
до славетного українського роду. Кожен повинен визначити своє мiсце у
справi вiдродження України i присвятити своє життя цьому святому
покликанню.
В. Симоненко писав:
Тiльки тим iсторiя належить,
Хто сьогоднi бореться й живе.
Ця боротьба, прагнення до знань - запорука розквiту нашої держави,
бо без цих знань, досвiду ми не зможемо побудувати цивiлiзовану
незалежну Україну. Я вiрю, що i своїм нащадкам ми передамо її щасливою
i вiльною, а над нашими здобутками буде полум'янiти нiжна калина,
об'єднуючи своїх дiтей-українцiв:
У лузi калина, у лузi червона
Хорошенько цвiте,
Ой роде наш красний, роде наш прекрасний,
Не цураймося, признаваймося, небагато нас є.
Источник: http://www.ukrlib.com.ua/sochm/printout.php?id=143 |
