Материнське слово
...Тихо вкриває землю вечір, його тепла ковдра лягає на моє
ліжко, відділяючи мене від турбот згасаючого дня. Знаю, що закрию зараз
очі - і пам'ять подарує диво: загойдається наді мною колискова пісня,
виринувши із найпотаємніших куточків душі, і неначе поверне мене у
безтурботне дитинства.
Голуби - голубочки,
Несіть щастя синочку! -
чую я молодий матусин голос, який з того часу майже не змінився.
Вірю, що саме так і буде: і щастя, і здоров'я, і радість щоденна не
облише, якщо цього побажала мені мама. Її слово має магічну силу, бо
недарма у народі говорять: "Материнська молитва із дна моря виймає".
Дитина тільки народилася, а мамині слова сповивають її
найсвятішою ніжністю: "Крихітко моя ріднесенька, хай світлим та
щасливим буде твоє життя, легкою доля!" І вливаються ці слова у кожну
клітиночку, перетворюючись у духовний оберіг. З першої хвилини мого
життя слово нені надавало наснагу і захищало від злих сил, лікувало і
повертало радість після невдач, зігрівало у крижані хвилини розпачу і
підтримувало перед рішучим кроком.
Материнське слово... Яким же воно може бути твердим і
караючим у час, коли ти дозволив собі негідний вчинок! І досі чую
зажурливе: "Мені соромно, що це зробив мій син..." Скільки років
минуло, а серце знов летить у прірву від отих сумних маминих слів!
Кажуть, що найстрашніша кара на землі - це материнське слово-прокляття:
його сила ламає життя і долю. Господи, це ж який гріх треба скоїти, щоб
власна мати тебе прокляла?! Бо ненька, народжуючи, дарує своє безцінне
дитя світові на добро, наставляє, вчить його мудрості й честі.
Слово вчительки вже буде потім, а спочатку - мамина школа. У
ній кожне слово, кожна фраза - як відкриття, як одкровення, сповнене
бажанням відкрити таємниці нашого чудового світу. І немає у матусиних
словах ні втоми, ні байдужості, - лише турботою та радістю дихають
вони, бо дарувати світ і знання - це щастя!
Мила моя матінко, сонечко моє ніжне! Чим віддячити тобі за
твої слова-молитви, слова-благословення, слова-повчання? Рідна моя,
скільки цих слів влила ти у мою долю, але чомусь не навчила мене слів,
якими б я зумів вимовити подяку за твоє серце, любов і турботу. Та
скільки б я не намагався відшукати їх, все одно вони б не змогли
передати безмежну любов до найпрекраснішої людини у цілому світі - моєї
матінки, світлого мого ангела, ніжної моєї зіроньки. Мабуть, це
пояснюється дуже просто: коли промовляє серце, слова зайві...
Источник: http://www.ukrlib.com.ua/sochm/printout.php?id=372 |
