Кіт і миші
Що то був за сміх-сміхота,
Як піймали миші кота!
Та й вчинили суд над котом:
- Ой ти, коте, хижий котюга!
Очі в тебе злі, завидющі,
Лапи, як граблі, загребущі,
В тебе зуби і пазурі хижі,
Ти гасаєш звіром по хижі,
Ти облазив льох і горище,
В сінях ти розбійником рищеш,
Шастаєш, мов лев, у коморі,
Нишпориш у хаті й надворі.
Жадний, кровожерний, неситий,
Нас, мишей, де втрапиш, їси ти.
Тож нема в нас іншої ради,
Ні тобі жалю, ні пощади:
За твої розбої та згуби
Ми тобі спиляємо зуби,
Позрізаєм нігті погані,
Видряпаєм очі захланні,
Наголо обпатраєм вуса
І хвоста до решти відкусим.
Будеш ти, напаснику, знати,
Як невинних занапащати.
Та не був наш кіт страхопудом,
Руки в боки - став перед судом:
- Ой, жахи мені невимовні!
Аж три короби - всі неповні.
Засудили ви мене строго,
Тільки що мені з суду того?
Що ті похвалки? Що ті глузи?
Ви нікчеми всі, боягузи!
Ви скажіть мені, душі ниці,
Де між вами є ті сміливці,
Ті відважники, ті охочі
Повидряпувать мені очі?
Хто обпатрає мені вуса?
Хвоста мого хто відкусить?
Хто поспилює зуби гострі?
Хто - мізерники шилохвості?
Дармоїди ви! Хлібокради!
Живете з брехні та неправди.
Ви кажіть мені, душі ниці,
Скільки трощите ви пшениці?
Як нахабно ви, як зухвало
Розкрадаєте масло й сало,
Молоко, вершки та ковбаси?
Переводите всі запаси!
Та за цей крадіж, за облуду
Вас, негідники, я без суду
Всіх, де здибаю, там скараю,
Поки винищу підлу зграю.
Ну, так хто там, де той горластий,
Що погрозами мені хвастав?
Хто накликував смерть котові?
Гей, давай, виходь!
Я готовий!
Кіт оглянувся, а навколо -
Ні душі тобі.
Пусто й голо.
Ох, і сміх то був, сміхота,
Як тікали всі від кота!
Як Гусак говорив: "Так-так-так"
Галас, гамір, гармидер, крик...
Що б ви думали? То Індик
Напустився на Гусака:
"Я тут, - каже, - лишив черв'яка.
Ти не бачив його?" І Гусак
Відповів йому: "Так-так-так".
"Кажеш, так? - здивувавсь Індик, -
А куди ж він, по-твоєму, зник?
Може, ти його з'їв?" А Гусак
І на те йому: "Так-так-так".
Розлютився ще дужче Індик -
Та на Гуся, та в лайку, та в крик:
"Гей, ви, кури, індики, качки!
От злодюга, сякий-такий!
Обкрадає нас!" А Гусак
Знов своє: "Так-так-так!
Так-так-так!"
"Чули? Чули? Він сам признавсь!"
Тут такий тарарам піднявсь!
Нарікання, докори, лють...
Всі гелгочуть та крильми б'ють,
Насідають на Гусака:
"Ах ти, бестія ти така!
Це вже надто, галди-галди!
Куд-куди це годиться, куди?!
Ниций злодій, а ходить так,
Ніби Сокіл, а не Гусак.
Він глузує із нас усіх.
Це не жарти вам! Це не сміх!
Це зухвальство і глум!"
А Гусак
Знай своє: "Так-так-так, так-так-так".
"Що? Так-так?!"
Ох, за мову таку
І дісталося ж Гусаку -
Від Індика, від Селезня,
Півня...
Полетіли стовпом пух і пір'я.
Всі довбуть і скубуть. А Гусак
Репетує своє: "Так-так-так!"
"Ах, ти так?! Ах, ти так?!
Це - наруга!
Пропадай же,
Клятущий злодюга!"
півень
Тут би Гусеві і каюк.
Та якраз нагодився Крук.
"Кра-кра-кра! Та чи ви дурні? -
Закракракав він до пташні. -
Чи не знаєте, що Гусак
Завжди гелгає "так-так-так"?
Він не вміє казати "ні".
Ну, й невігласи! Ну, й дурні!"
Ой, скандал серед білого дня!
Присоромилася пташня.
Пошуміли: галди-галди -
І тихцем-тихцем хто куди.
Заводій-бешкетун Індик
Від ганьби тії перший зник.
А за ним всі півні і качки
Поховалися в тінь, у кутки.
І лише Гусак - ну й дивак! -
Ходить гоголем:
"Так-так-так".
Я їм про Хому, а вони про Ярему
Мама каже:
- Годі спати,
Вже давно пора вставати.
Всі, хто спали, повставали,
Тільки ми одні проспали.
Сором! Сором! Мій синок
Запізнився в дитсадок.
Каже син:
- Ой-ой, матусю!
Я ще сплю і не проснуся,
Не будіть, я додивлюся
Дивний сон-мультиплікат,
Сон про зайця і вовка,
А в садочок, люба нене,
Ви ходіть самі, без мене.
- Ну, й ледащо! Ну, й нечема!
Що за сплюх! Невже Ярема?
- Не Ярема, а Хома.
А Хоми у нас нема,
В нас Ярема. А Ярема -
З найчемніших чемів чема.
Наш Ярема... Він такий у нас!
Та він!..
Про Ярему я окремо розповім.
Мама каже:
- Ой, не гайся,
Поскоріше одягайся.
Та не одягай, синочку,
Задом наперед сорочку,
Не виверни, не вдягни
Через голову штани.
Хома
Каже син їй:
- Ну, й смішні!
Напридумали штанів,
Та сорочок, та вдяганок...
Воловодься цілий ранок,
Одягайся, роздягайся,
Та взувайся, та не гайся.
І щодня, щодня те саме,
Все те саме до нестями,
Мов не може чоловік
Одягнутись раз на рік.
- Ну, й ледащо!
Ну, й нечема!
Що за вереда? Ярема?
Не Ярема, а Хома.
А Хоми у нас нема.
В нас Ярема. А Ярема -
З найчемніших чемів чема.
Наш Ярема... Він такий у нас!..
Та він!..
Про Ярему я окремо розповім.
Мама каже:
- А ходи-но
Умиватися, дитино.
Добре милом вимий руки
, Бо вони, як у марюки,
Вичисть зуби, вимий личко,
Шию й вуха до полиску,
Бо сміятимуться кури
З невмивахи-замазури.
Каже син:
- Усе їм слухай!
Хто їх видумав, ті вуха?!
І навіщо людям шиї?!
Все спіши їм та спіши їм!
Все їм чисто, все їм скоро,
Я ж вмивався... позавчора.
Он ведмідь всю зиму, сплюх,
Не вмивався і не спух.
- Ну, й ледащо! Ну, й нечема!
Що за неслух? Не Ярема?
Не Ярема, а Хома.
А Хоми у нас нема.
В нас Ярема. А Ярема -
З найчемніших чемів чема.
Наш Ярема... Він такий у нас!..
Та він!..
Про Ярему я окремо розповім.
Ведмежа хвороба
Щось ведмедик зліг,
Зовсім занеміг,
Побивається та стогне,
Аж гуде барліг.
- Ой! - кричить. - Умру!
Ой, не чую рук!
Щось у оці, а чи в боці -
Сам не розберу.
Ой, язик опух!
Ой, заклало слух!
Чи то гикавка, чи кашель
Забиває дух!
Голова гуде,
Обертом іде,
Кості ломить і судомить,
Лиш не знаю де.
Ой, живіт болить!
Ой, п'ята свербить!
На зубах така оскома,
Аж в очах рябить.
Поперек пече,
Віддає в плече,
Нудить-млоїть під п'ятою
Й, може десь іще!
В носі крутить так,
Що аж хвіст набряк,
Що аж меду захотілось
Сам не знаю як.
Лікар вислухав,
Лікар вистукав,
Каже: - Це така хвороба -
Комизистика.
І хвороба ця
Так лікується:
Треба добре натщесерце
Дати... ремінця.
Лісовий тарарам
Хитромудрий Лис
У зелений ліс
Коротеньку телеграму
До Дрозда приніс.
Написав на листку
Новину таку:
"Вистежив у лісі дещо на обід,
Роблю засідку".
Дрозд усівся на сук:
Стук та стук, стук та стук, -
І пішов луною в лісі
Дружний гук-перегук.
Дрозд передає
Точно все, як є.
А приймають всі, як хочуть,
Кожному - своє.
Перший Кіт прийняв,
Тарарам підняв:
- Няв-няв-няв! У лісі миша!
Закричав, - Няв-няв!
Рекс проснувся: - Гав-гав!
Гав-гав-гав! - заплигав, -
Не ловіте гав! Гав-гав! -
Не вгавав. - Гав-гав!
А корова йому:
- Му-у! - замукала.
- Му-у!
Що? Травичка? Добра їжа.
Передати? Кому?
ще один півень
А коза: - Ме-ке-ке!
Що таке? Що таке?
Сіно? Де? А яке?
Не гірке? Ме-ке-ке!
Кінь ірже: - І-го-го!
Що? Вівса? Що? Мого?
Що? Смачного? Що? Нового?
Свіжоскошеного?
Як почула Коня
Нечупара Свиня:
Хрю-хрю! Жолуді?
Хрю-хрю! -
Верещить навманя.
Сполошився Грак
Та як крякне: - Крак!
Це ж подумати - черв'як!
Де черв'як? Де черв'як?
Хрущ гуде на лужку,
Як літак: - Гу-гу-гу!
Де ви бачили, - питає, -
Мед? Пергу? Гу-гу!
Заєць чує Хруща,
Заєць плиг із куща.
- Морква! -
Крикнув ізпросоння, -
- Морква! - запищав.
Півень сів на суку
Та й: - Ку-ку-рі-ку!
А я Лиса не боюся,
Я в чагарнику.
Лис почув той спів
І якраз поспів:
Півень пісню не закінчив -
Лис його і з'їв.
Ой же хитрий Лис!
Йде - трубою хвіст.
Щоби Півня обдурити,
Сполошив весь ліс.
Шум і гам-тарарам
Від його телеграм
Цілий день лунав луною
Тут і там, тут і там.
Безконечник
Кури в полі сіють просо,
Як заведено давно.
А півні те просо косять,
Решетують на пшоно.
індик Із пшона наварять каші
Жовторотій дітлашні...
Виростуть курчата наші,
Стануть кури та півні -
І почнеться все спочатку.
Все спочатку по порядку:
Кури сіятимуть просо,
Як заведено давно,
А півні те просо скосять,
Зрешетують на пшоно.
Із пшона наварять каші
Жовторотій дітлашні,
Виростуть курчата наші,
Стануть кури та півні -
І почнеться все спочатку.
Все спочатку по порядку...
Стонога
(За Я. Бжехвою)
Мешкала Стонога біля
Міста, котре звалось Біла.
Раз Стоногу запросили
В Білу в гості, на весілля.
Як зраділа тут Стонога
Та як кинеться з порога!
Вискочила на дорогу —
І... поплутала всі ноги.
Всі сто ніг! Погані справи:
Де тут ліві? Де тут праві?!
А передні де? А задні?
Розберися в тім безладді!
Перша — та найледачіша:
Опинилась позад інших.
Друга як упреться, вперта,
Напосіла на четверту.
Почекала п'яту й п'ятій
Ледь не витоптала п'яти.
П'ята також легко-просто
Не здається — квапить шосту.
Шоста — сьому, та десяту...
Кожна хоче не відстати.
А двадцята, а двадцята,
Щоб скоріше наздогнати
Двадцять сьому і тридцяту,
Насіда на двадцять п'яту...
Все поплуталось до решти,
Як усе те розбереш ти?
Заходилася Стонога
Прямо посеред дороги
Впорядковувати ноги:
Виплутала першу, п'яту,
Потім третю і дев'яту,
Двадцять другу й двадцять шосту.
Потім... все пішло не просто,
Бо коли знайшла тридцяту,
Вже забула про двадцяту,
А поки її шукала,
П'ята знову десь пропала.
Сердиться Стонога: «Клята!
Стій! А де ж це сорок п'ята!
Так засмикана Стонога,
Переплутуючи ноги,
рахувала, поки Біла...
Вся як є позеленіла.
До Зеленої ж Стоноги
Не просили, і з дороги
Мусила вона вертати
До своєї хати.
