Дорога моя ненько! Рідна Україно! Квітучий неповторний краю... Моє
серце, душа, душа моя переповнюються великою Любов'ю до тебе, до твоїх
безмежних лісів і степів, до унікальної неповторної архітектури, до
народу, талановитого і щедрого, люб'язного й доброзичливого,
добропорядного і чесного... Паралельно з любов'ю вживається в мені
тривога. Чим вона викликана? Можливо, тим, що за політичними амбіціями
наші «державні мужі» забули про свій люд?! А може, тим, що сьогодні
втрачено ідеали, знизився рівень духовності, поваги до людини, зокрема
старшого покоління?! Усе частіше на екранах телевізорів ми бачимо
старенькі обличчя наших дідусів і бабусь, що захищали рідну землю в
далекому 1941-1945 роках, відбудовували державу після страхітливих
воєнних, років, ставили її на ноги, бо безмежно бажали й дбали про своє
майбутнє й життя своїх дітей...
і що ж ми маємо? Сміхотворно з уст депутатів Верховної Ради звучать
слова про підвищення пенсій, про пільги. Хотілося б дізнатися, чи є у
них свої матері й батьки, як вони живуть, чи задоволені 500 гривнями, за
які можна прохарчуватися днів 10. А далі що?
Вибач, дорога моя матусю, за гаку відвертість. Проте я переконала, що
мовчати сьогодні не треба. Необхідно кожному з нас визначитися, що
зробити для того, щоб Україна стала могутньою державою. Я подумки
звертаюсь до тих, для кого життя існує лише у формі гривні чи долара.
Схаменіться, філософія життя так, що кожному з нас визначено не такий
вже й довгий час перебування на землі.
Це істина, яка не потребує доказів. То, може, ви отямитеся й будете
працювати на державу, щоб забезпечити її майбуття. Згадайте своїх
пращурів. Вони були працьовитими людьми, любили землю, й вона
відповідала їм сторицею. А коли треба було боронити її, забували про
все: брали в руки граблі, коси, а то й просто каміння й грудьми
відстоювали незалежність, щоб забезпечити своїм внукам і правнукам
щасливе життя.
А ви, олігархи, грошові мішки, чи забезпечите майбуття своїм нащадкам.
Ви, мабуть, переконані в тому, що гроші — найбільша сила на землі. Ні,
шановні панове! Гроші — то тимчасове щастя. А ось духовність — то вічне.
Принижуючи одне одного, брешучи одне одному й народові в цілому, ви
нагадуєте мені загнаного вовка. Я не заздрю вам, а співчуваю. Ви
втратили мораль, духовність. І якщо ви й надалі проторюватиме грошові
стежки, то про яке майбуття рідного краю може йти мова.
Однак я не песиміст. Переконана, що грошовий перерозподіл закінчиться
незабаром. Переможе здоровий глузд. Ми зрозуміємо, що рухає життя
духовність. І тоді розквітне наш рідний край.
Источник: http://sochinenie.blogspot.com |
