22 червня 1941року почалася Велика Вітчизняна війна. Вона стала жахливим
випробуванням для населення Харківщини.
Харківщина та місто Харків мали велике політичне, економічне і
воєнно-стратегічне
значення та посідали у воєнних планах Гітлера значне місце. Він називав його
„замком, який запирає український простір”. Харків, як важливий залізничний
вузол, був тісно пов’язаний з багатьма економічними районами. Через місто
пролягали
шляхи на Донбас і Кавказ.
Наприкінці вересня 1941 року становище на південному фланзі ставало ще
складнішим.
Війська загарбників мали перевагу в силі, в зброї та в техніці. Фашисти захопили
Правобережну і значну частину Лівобережної України та вийшли на підступи до
Харкова.
До оборони почали готуватися всі: хто міг тримати лопату в руках – рили
протитанкові
рови, траншеї, встановлювали загородження. На оборонних земляних роботах
працювало
близько 350 тис.чоловік. За ініціативою трудящих нашого краю почалося збирання
коштів у Фонд оборони. Харків’яни внесли до Фонду близько 100 млн.крб.
Але незважаючи на це та на напруження всіх сил народу, війська Червоної армії
почали відступати. П’ять діб стримували наші війська ворога. Але фашисти, маючи
первагу в живій силі та озброєнні, 24 жовтня 1941 року вдерлися в місто
Харків.
Жах охопив місто. Окупанти вбивали без суду та слідства, грабували,
гвалтували.
Було встановлено комендантську годину. На вулицях були розклеєні такі
оголошення:”Заборонений
час для мешканців Харкова встановлюється від 16 години до 6 години ранку. Хто
в цей час перебуватиме на вулицях або площах без спеціального посвідчення, буде
страчений. Сьогодні були покарані смертю – 50 осіб. Крім того, заарештовано
як заложників 1000 осіб.
Кожен мешканець Харкова, особисто своїм власним життям, відповідає за безпеку
німецьких збройних сил і ставить на карту не лише своє власне життя, але й життя
всіх мешканців Харкова.”
У центрі міста, під балконами будинків, можна було побачити тіла повішених.
Вулицями рухалася величезна чорна машина, яку місцеві жителі називали
„душогубкою”.
Під час облав до неї заштовхували жінок,дітей, старих – усіх, хто попадав під
руку, і вивозили в невідомому напрямку.
Крім страшних знущань люди вмирали від голоду та хвороб. Тільки в 1942р.
у Харкові померло 22 708 мешканців ( з них – 13 749 від голоду). Загалом
загинуло
близько 200 тис. чоловік. На каторжні роботи в Німеччину вивезено близько 300
тис. юнаків і дівчат.
Багато людей загинуло у концтаборах, яких у харківській області налічувалося
22 – більше, ніж у будь-якій області України. У таборах було встановлено
нестерпний
режим – катування голодом, пораненим не надавали ніякої медичної допомоги.
Доля радянський військовополонених стала трагедією великого масштабу.
Дуже трагічною стала доля єврейського населення Харківщини. Для них було
створено окреме місце проживання від всього міста. Туди було переселено 16
тис.чоловік.
Більшість із них була страчена в Дробицькому Яру. На місці колишнього гетто
в 1992 році було встановлено Стіну Суму. Політика знищення єврейського населення
дістала в науці назву Голокосту, що у перекладі з англійської означає
катастрофа.
Не дивлячись на смертельну загрозу для свого життя, знаходились люди, які
переховували євреїв.Це були люди великої мужності і моралі, які чужий біль
сприймали,
як свій. Людей, які в роки голокосту спасали євреїв називають „Праведники
народів
Світу”. Всього 66 жителям Харкіщини було присвоєно це звання.
Однією із складових частин німецько-фашистського режиму була економічна
експансія.
Політика нацистського керівництва по відношенню до радянської економіки
націлювала
окупантів на хижацьке використання промисловості і сільського господарства.
Головною метою економічної політики гітлерівців було одержання для Німеччини
більше продуктів харчування і нафти для збагачення Німеччини і винищування
населення
шляхом голодної смерті і непосильної праці.
На окукпованій території було введено примусову трудову повинність. Для
цивільного
населення, зайнятого на примусових роботах, застосовується режим, встановлений
для військовополонених: 12-,14- і навіть 16-годинний робочий день, незважаючи
на вік, стать, стан здоров’я, дуже низька заробітна платня, голодні пайки, тяжкі
умови праці. Населення практично порівнялося в становищі худоби.
В сільській місцевості населення не було кращим. Була встановлена палична
дисципліна. Німці проголосили, що за невихід на роботу в „громадські двори”
або на трудову повинність ( на ремонт шляхів та ін.) винні перший раз будуть
оштрафовані в розмірі 50 крб., а вдруге 25 різок, а у випадку саботажу –
розстріл.
Найстрашнішим наслідком економічної політики окупантів був масовий голод.
Вивезення населення на роботи до Німеччини.
З початком окупаційного режиму харків’яни підлягалися вивезенню на роботи
в Німеччину. В перші тижні частина людей, повіривши пропаганді, добровільно
погодилась на виїзд до Німеччини.
Добровольцям обіцяли роботу в Німеччині за спеціальністю, харчування, гарну
заробітну платню. Але „фашистський рай” виявився не таким, як обіцяли: заробітна
платня була мізерною, харчування поганим, умови праці – нестерпними.
Примусова відправка радянських людей до Німеччини проходила в умовах масового
саботажу населення усіх заходів окупаційної влади по відправці. Жителі ховалися,
не з’являлися на вказаний пункт збору, тому органи окупаційної влади разом з
поліцейськими проводили облави, які стали системою при наборі робочої сили як
у м. Харкові, так і в сільській місцевості. Всіх захоплених під час облави
негайно
вантажали в підготовлені вагони або тримали під посиленою охороною на пунктах
збору до відправи в Німеччину. Українськийх спеціалістів і кваліфікованих
робітників
забирали, не надаючи змоги навіть одягтися і зібрати речі.
На примусові роботи вивозилось населення не тільки Харкова, а і міст і сіл
Харківської області. Всього з Харкова і області окупанти вивезли до Німеччини
167 тисяч чоловік.
Харків перебував під окупацією з 24 жовтня 1941 року по 23 серпня 1943 року
з місячною перервою у лютому-березні 1943 року.
Під час воєнних дій і внаслідок окупації Харківщина зазанала великих збитків.
Місто і села були перетворені на руїни. Гітлерівці пограбували і зруйнували
500 підприємств союзної, республіканської і місцевої промисловості,
електростанції,
залізничний транспорт. Було вивезено в Німеччину 230 тис. тонн зерна, стоні
тисяч голів продуктивної худоби, електротехнічне устаткування, верстати,
трактори.
Надзвичайна державна комісія по розслідуванню злочинів німецько-фашистських
окупантів визначила загальний збиток наукових і культурно-освітніх закладів
Харківщини в розмірі 1,5 мільярда карбованців. Було пограбовано і знищено 1500
шкіл, 475 масових бібліотек, 37 вищих учбових закладів, 46 науково-дослідних
інститутів, 14 театрів, 9 музеїв. Була пограбована фашистами Харківська картинна
галерея, з якої вивезено 96 картин українських, 185 картин західноєвропейських
авторів, 12 гравюр і багато інших цінностей.
Обласною комісією встановлено, що в загальному по Харківському районі за
період окупації района німецькими загарбниками:
Розстріляно, повішено і замучено
Радянських громадян в тому числі а) чоловіків - 844 чол.
б)жінок, стариків - 470 чол.
в)дітей -
г) бійців Черв.армії- 164 чол.
2. Всього вивезено в німецьке рабство - 3658 чол.
В тому числі а) чоловіків - 1668 чол.
б) жінок - 1319 чол.
в) дітей - 671 чол.
23 серпня 1943 року м.Харків було звільнено від загарбників. На честь цієї
важливої події Москва салютувала 20 артилерійськими залпами з 224 гармат. Десять
дивізій, що відзначились при взятті міста, були удостоєні звання „харківські”.
За героїчні вчинки на Харківській землі понад 200 солдатів і офіцерів
нагороджені
Золотою зіркою Героя Радянського Союзу, 64 з них – посмертно.
У грудні 1943 року в Харкові в приміщенні старого
оперного театру відбувся
перший в історії судовий процес над військовими злочинцями, він на весь світ
волав про невідворотність відплати за криваві злочини.
Завдяки мужності й героїзму народ вистояв у роки Великої Вітчизняної війни.
І тепер, саме нам, підростаючому поколінню, належить висока місія – розбудувати,
прикрасити й прославити нашу рідну Харківщину!
| 
