Що я знаю про Велику Вітчизняну війну

Війна…

Жах, біль і горе матерів.

Хоча вона жіночий має рід,

Однак принесла море болю і ридань.

Власне ми – покоління ХХІ століття. Нам, слава Богу, не довелось зазнати жахів війни: свисту куль, шуму моторів ворожих літаків, відчути жах у дитячих очах, крику страждаючих матерів. Ми не бачили тяжкої картини бою і його наслідків, ми не були свідками страждань людей, які залишилися без власної домівки, близьких та рідних людей. Чи хіба можна уявити почуття жінки, яка отримала звістку про загибель свого чоловіка або рідної дитини? І це лише маленькі крихти життя людей під час війни.

Ми повинні завжди пам’ятати той ранок, який приніс у кожний дім страждання і біль у серці, адже саме 22 червня 1941 року почалась війна не на життя, а на смерть. Саме того ранку всі подорослішали. І наступні роки забули про таке слово, як спокій. Багато дівчат ніколи не стали дружинами, а тільки залишилися нареченими, багато жінок не встигли насолодитися подружнім життям і сміхом граючих дітей. Не рідко люди губилися: деякі потрапили у полон, а дехто поїхав в евакуацію до Сибіру, працювали на фабриках по виготовленню боєприпасів. І після війни довго тривали пошуки близьких та рідних, іноді вони були марними, та коли когось вдавалося знайти – межі радості не було.

Не забути про події того часу допомагають нам кінофільми про Другу світову війну, художні твори, хроніки. Кожного року ми зустрічаємося з ветеранами, і дуже уважно слухаємо розповіді про війну. Багато дітей відповідають і турбуються про життя ветеранів, відвідують і вітають зі святами. Ми вшановуємо пам’ять і живих, і мертвих захисників Вітчизни.

Слава всім тим, хто зробив наше життя мирним і щасливим!

Що ви знаєте про війну

Ціною великих жертв була здобута перемога у Великій Вітчизняній війні. Давно відгриміли останні залпи гармат, потихеньку загоюються рани на українській землі, та роками не стерти в народній пам’яті подвиги героїв.

Війна… скільки вона наробила горя, скільки життів забрала в небуття, скільки страждань примусила винести? Але наші люди, наші ветерани, колишні воїни – все винесли, все витерпіли. Що їм прийшлося перенести? І холод, і голод, і злидні, і страх. Вони мужньо пройшли цей етап в історії, ніколи не опускаючи очей, ніколи не падаючи духом.

Про що ти задумався, сивий ветеран? Не йдуть, напевне, з пам’яті довгих 1418 днів і ночей, не залишають серце полеглі побратими. І гортає пам’ять свої скорбні сторінки…

Згадуються нескінченні дороги відступу. Кров’ю був зрошений кожний сантиметр землі, майже на кожному метрі виростав горбик-могила.

Ти бачив бомбами ниви роздерті, спалені села й міста.

Чекає на ката ганьба й домовина

Де б чоботом він не ступив,

Ніколи, ніколи не буде Вкраїна

Рабою фашистських катів.

М.Бажан

Не раз вночі ти витирав сльози. Чи міг ти бути байдужим, коли твій край клекотів у пожежах, коли бандити мордували його, коли на твоїй Україні смерть збирала урожай.

Ти відступав, та вірив, що можеш загинути але не загине народ, «якого правди сила ніким звойована ще не була».

Пам’ятаєш, солдате, як ти повертався назад? Ти вже не опускав очей у розпачі. Ти поспішав до рідної оселі, ти боявся запізнитися й побачити на місці рідної хати попелище.

Зустрів ти, старий солдате, вікопомне 9 травня 1945-го. Відлунали останні залпи переможного салюту, пройшов ти переможним маршем площею, дожив і до славного Шести десятиріччя Великої Перемоги. Так чому ж біль на твоєму обличчі, біль у твоєму серці?

Застиг кривавий ураган,

Гримлять у спогадах гармати,

Стоїть вкрай берега курган,

І в ньому сплять брати-солдати.

Д.Луценко

Що я знаю про Велику Вітчизняну війну

Все далі в минуле кануть роки Великої Вітчизняної війни. Вже майже шістдесят років в нашій країні панує мирне життя. Наш народ над своїми головами бачить тільки блакитне небо, сяюче сонце, чує веселий гомін пташок. Скрізь можна почути сміх дітей, які ніколи не чули вибухів бомб, не знали голоду, не втрачали батьків, а чули про страшну війну тільки з розповідей дідусів та бабусь, яким довелося пережити те страшне лихо. Я також, на щастя, про війну знаю тільки з розповідей ветеранів, з документальних фільмів, з історичних книжок. І мені достатньо було цього, щоб зрозуміти, що війна це велика трагедія. Я знаю, що розпочалася Велика Вітчизняна війна 22 червня 1941 року. Фашистська Німеччина завдала несподіваний удар дивовижної сили по нашій країні. Війна, як великий чорний птах, змітала своїми крилами міста та села, руйнувала фабрики та заводи. Діти втрачали батьків, а батьки – дітей. Війна – це чотири роки напруги фізичних та духовних сил народу, мужньої боротьби та стійкості. Але наш народ це все вистояв й мужньо виніс на своїх плечах. І завдяки цим зусиллям міф про непереможність фашистських армій був зруйнований. Весняний день 9 травня 1945 року мільйони людей запам’ятали як самий прекрасний, самий щасливий день в своєму житті. Ця дата золотими літерами вписана в історію нашої Вітчизни. Це День Перемоги! Перемога була здобута кров’ю, само відвагою нашого народу. Роки війни це роки минулого, роки нашої історії. Але без минулого немає й майбутнього. Тому ми повинні завжди пам’ятати уроки Великої Вітчизняної війни.

Что я знаю о войне?