Про школярку Марійку та її платкові ляльки

Просять ляльки, просять
Сумно, як ніколи:
"Не лишай же нас, Марійко,
Ідучи до школи...
Дорога далека,
Торбинка важкенька,
Там діти великі,
А ти ще маленька..."
Всміхнулась Марійка:
"Ні, лялечки, годі!"
Ой, вже на подвір'ї,
Ой, вже на городі!
Прийшла вже зі школи,
З'їла хлібця скибку,
Стала оглядати
Свою нову книжку.
Лялька-полотнянка
З хороброго роду:
- "В куті є відерце,
Кину книжку в воду..."
Ця лялька смілива
Вже коло Марійки
На лавочці сіла.
..."Якже тую книжку
До води кидати?
Ой, що за малюнки!
Треба оглядати".
А ляльки шовкові,
Тоненькі панянки,
Грубі, кожухові,
Йдуть до полотнянки.
Лялечки Марійку,
Мов бджілки, обсіли:
"Читай же, читай же!" -
Всі загомоніли.
Марійка всміхнулась:
"Ой, що ви за діти!
Та вже, щоб читати,
То треба уміти!
Тому сидіть тихо,
Не плачте ніколи,
Бо вчитись читати
Я ходжу до школи".

Марійка Підгірянка


Азбука

Бабуся вчула дивні вісті, -
Вітрець, мабуть, приніс, -
Що там далеко десь у місті
Відважний хлопчик зріс.
На саночках, мов вихор, мчиться,
Нікому не зверта,
І тільки азбуки боїться,
Мов дикого кота.
Бабуся внучка запросила
Улітку на село,
Коли пшеничка колосилась
І все кругом цвіло.
Для внучка азбуку зробила -
Барвисті літерки.
Їм ручки й ніжки приробила,
Поставила в рядки.
Одні одних за руки брали
Веселі літерки
І хлопчика до себе звали:
- Не бійся нас, ходи!
Вже хлопчик не втікав нікуди,
За ручки букви брав,
Погрався ними - і без труду
Всю азбуку читав.

Марійка Підгірянка