СТОЇТЬ ВЕРБА НАД КРУЧЕЮ.
Де в'ється шлях покручений
І гине десь в яру,
Гнучка верба над кручею
Вклоняється Дніпру.
Уся укрита шрамами
Ота верба стара.
Гілля її поламане,
Посічена кора.
Тремтять сучки розколені,
Струсивши листя мідь.
Копни лишень при корені —
Осколок забряжчить.
В ту давню ніч загравою
Кривавилась ріка.
В пітьмі над переправою
Громадились війська.
Хто пліт штовхав із силою,
Хто гнав човна з коси.
— Не бий їх, Дніпре, хвилею!
Легесенько неси!
Як бомба вирву вириє
І піде хтось на дно —
Він знов на волю вирине,
Пливтиме все одно.
А кулі поруч хвиськали,
Шукали міни ціль.
Та ось, труснувши бризками,
Солдат підвівся з хвиль.
По схилу збіг сипучому,
Задихавшись на мить,
Сказав вербі над кручею:
«От звідси будем бить!»
Згинався стовбур колесом
У сяйві злих ракет.
Всю ніч захриплим голосом
Татакав кулемет.
Його трощили мінами,
Його вогнем мели,
Але в Дніпро не скинули
І знищить не змогли.
Солдат не впав поранений:
Він буде жить та жить.
Верба, укрита шрамами,
Як пам'ятник стоїть...
ЛИСТ МАМІ
Чом сьогодні наша мама
Невесела і сумна?
Чи сердита наша мама?
Чи нездужає вона?
Не виходить із кімнати,
Сумно дивиться в вікно.
Певне, це листи од тата
Не приходили давно.
Він за ріками й лісами.
Там у них бої, бої...
Що ж мені зробить для мами?
Як розважити її?
Може, їй зробити кошик
Із пухнатих колючок?
Щоб стояв на шафі кошик,
Наче сірий їжачок.
Може, в нашому садочку
їй каштанчиків набрать?
Поробить на кожнім очка
І носи намалювать?
Може, танк їй змайструвати?
Мама скаже: — Молодець! —
Осьде башта, ось гармати,
А на башті — прапорець.
Тільки б мама звеселіла,
Бо листів нема й нема.
От і зошит, і чорнило...
Напишу листа сама.
Кожну риску добре видно,
Цілих два рядки підряд:
«Не сумуй, мамусю рідна,
Тато вернеться назад».
ЗЕНІТНИЦЯ
Пам'яті Наді Богомолової — дівчини-зенітниці, що загинула, захищаючи підступи
до Києва од фашистських літаків, навесні 1944-го року.
На горі Батиєвій
Хмара вогняна.
Ще тривожно в Києві,
Ще іде війна.
Налітає з заходу
Сотня літаків,
Прямо над Глевахою —
І на Васильків.
І лихою бурею
Заступивши світ,
«Юнкерси» обурено
Уривають літ.
Налітають хмарою,
Сіючи вогонь.
Кулемет розжарено —
Не однять долонь.
Кров туманить голову,
Наче уві сні.
— Надя Богомолова!
Вистоїш чи ні?
Всесвіт каламутиться,
Пада шкереберть.
Чорним круком крутиться
Над тобою смерть.
Бий її, мов блискавка!
Зрізуй на льоту!
Кулемет виприскує
Стьожку золоту.
Знов у небі димному
Спалахнув літак.
...Та вже бомба гримнула -
Не звестись ніяк.
Ще востаннє свиснули
Кулі по траві.
Ще гашетку стиснули
Руки неживі...
Ясно сонце світиться
Мерхне димний слід.
Дівчина-зенітниця —
Вісімнадцять літ!
Пада листя з шерехом
На обличчя їй.
Десь за дальнім берегом
Догорає бій...
