Прощавай, початкова школо!
Випускний бал для учнів 4 класу
1-й ведучий. У ласкавому травневому повiтрi
Бузковий запах ллється i бринить.
Тож, на шкiльному нашому подвiр’ї
Останній дзвоник скоро продзвенить.
2-й ведучий. Це сльози й радiсть, свято i прощання.
Для когось вiн лукас перший раз,
Для когось справдi буде вiн останнiм,
А нас покличе у наступний клас!
Учителька.
Дозвольте, шановнi гостi i дорогi дiти, розпочати наше традиційне
шкiльне свято - свято прощання з початковою школою. Це перехiд на нову
сходинку в нашому життi, а отже, дуже важлива, визначна подiя.
Вiтаю всiх вас зi святом! Нехай цей день, цей випускний бал запам’ятається вам i стане приємним спогадом у майбутньому.
1-й ведучий. Хоч сьогоднi в нас i свято,
Тiльки є одна печаль:
Вчителька не йде у п’ятий,
Розлучатися так жаль!
2-й ведучий. Ми Вас любимо так щиро!
Пам’ятайте й Ви про нас.
А тепер для Вас цю пiсню
Заспiває весь наш клас!
Звучить пiсня «Перша вчителька».
Як швидко пролетiли
Роки, неначе днi.
Ми так рости спiшили,
Як трави навеснi.
Iз Вами ми ділили
І радiсть, i печаль.
Ми так рости спішили!
Тепер прощатись жаль.
Приспiв:
Учителька найперша,
Як зiронька ясна.
На все життя у серцi
Залишиться вона!
Терпляча, добра, мила,
За кроком крок, щодня,
І нас добра навчила,
Дала мiцнi знання.
Не скажеш: «Стiйте роки!
Дитинство, постривай!»
І школi початковiй
Ми скажем «Прощавай!»
Учнi.
Тут кожне слово щирiстю зiгрiте,
Вiд серця йде, з самої глибини.
І якось особливо пахнуть квiти
В цей справдi незвичайний день весни.
Є в серцi кожному куточок особливий.
Там спогади живуть про рiдний дiм,
Дитинство безтурботне i щасливе.
І перша вчителька живе в куточку тiм.
Чумацьким шляхом линугь, линуть роки.
В дитинства край не буде вороття,
Але добра i мужностi уроки —
Вони в душi, вони на все життя!
І це обличчя, очi, як джерельця
Любовi, свiтла, розуму, тепла.
Їй, першiй вчительцi, є мiсце в кожнім серцi,
Бо всiм свого частинку вiддала.
Слово надається першiй учительцi.
Ведучi. Приготуйте фотоплiвки!
Зараз дружно весь наш клас
Заспiває ще й частiвки
І для себе, i для вас!
Частiвки.
Ми, звичайно, не найстаршi,
Але вже й не малюки!
Знають всi: четвертi класи —
Це також вилускники!
Приспiв:
Небо, небо голубе!
Вас вiта четвертий «Б»!
(Золотії це слова!
Вас вiта четвертий «А»!)
Як були ми ще малими,
Всi казали: малюки.
А тепер не малюки ми,
Ми тепер випускники!
В класi хлопцiв одинадцять
I тринадцять аж дiвчат!
Доведеться кавалерiв
(або «Доведеться наречених...»)
В iнших класах позичать!
Вже позаду початковi,
Перейшли у п’ятий клас!
Хай приймає старша школа
У свою сiм’ю i нас!
Ой, провчилися цi роки
Ми, ну просто, залюбки!
На уроках ми сороки,
На перервах - козаки!
Всi куплети доспiвали,
Прощавай, четвертий клас!
П ‘ятикласниками стали,
Привiтайте дружно нас!
Небо, небо голубе!
Привiтайте 5-Б!
Ведучi. Дiвчата i хлоп’ята,
А також мами й тата!
Веселiї iсторії
Ми радi показати вам.
Нам дуже-дуже хочеться
Пiдняти настрiй ваш.
Отож - смiшнi iсторiї.
Дивiться «Єралаш!»
Сценки у виконаннi учнiв класу.
Учителька. А тепер, любi гостi, запрошуємо вас поринути в дитинство i переглянути виставу «Казка нашого двора».
КАЗКА НАШОГО ДВОРА
1 дiя
Ведучий. Час вже й казку розпочати.
Де ж Афiша?.. Ось вона!
Де ти бродиш? Вже початок!
Ти ж у нас тут головна!
Афiша. Головна?! Ти що, смiєшся?
В цiй картонцi? Ну й вбрання!
Кравще б я була принцеса...
Ведучий. Не бурчи! Це ж не щодня.
Головне — не ця картонка,
Не вбрання, а саме — роль!
Роль, якiй позаздрить кожен!
Афiша. Так?! Скажи ще: сам король!
Ведучий. Досить, починай, Афiшо!
Оголошуй, вже пора.
Афiша. Починається вистава
«Казка нашого двора».
Ця назва написана на картонцi, яку Афіша тримає в руках.
Ведучий. Двiр будинку номер вiсiм.
Це Сашко — прекрасний принц.
В школi вчиться на «вiдмiнно»
І чудовий футболiст!
Вiн придворних кавалерiв
Цiле лiто тренував,
Тiльки щось останнім часом
Принц чомусь засумував.
Королева (його мати). Що сидиш, похнюпив нiс?
Не набридло сумувати?
Принц. Я ж картоплi вже принiс...
Королева. Що могло iз сином статись?
Починаю хвилюватись.
Іде зi сцени.
Принц. Гей! Придворнi кавалери!
Входять кiлька хлопцiв.
Кавалери.
— Хлопцi, принц гукає нас!
— Щось сумна високiсть наша.
— Щось у неї настрiй вгас.
Принц. Ось мiй сум i мiй неспокiй.
Втратив радiсть вiд життя,
Як знайшов учора вранцi
На майданчику взуття –
Цi чарiвнi черевички...
Дістає з пакета кросівки.
Хтось у висоту стрибав.
А на планцi — метр тридцять!
Тут уже не до забав!
Хто, скажiть, аж так стрибає?
Кавалери.
— Я б нiколи не посмiв!
— Я також.
— І я — нiзащо!
— Я, здається, зрозумiв.
Черевички цi дiвчачi!
Принц. Я помiтив це i сам.
Кавалери.
— Я також це добре бачу.
— Це з ноги прекрасних дам.
Принц. Дам покликати сюди!
Хай примiряють до нiжки.
Кавалери розбiгаються i скоро повертаються з дiвчатками. Принц передає кросiвки одному з кавалерiв, той примiряє дамам до ноги.
Дами (насмiшливо).
— Черевички хоч куди!
Та менi короткi трiшки.
— І менi не до ноги.
Стала б я таке взувати!
— Певно, дуже дорогi!
Ох, як жаль, що малуватi!
— Я в кросiвках не ходжу,
Навiть мiряти не стану!
Кавалер. Принце, от що я скажу:
Йде царiвна Несмiяна.
Хай примiряє вона.
Принц. Гей, царiвно Несмiяно!
Ви завжди така сумна...
Дами.
—Аж трава од не в’яне.
— Хоч всмiхнулась би коли!
— Вигляд — наче її били!
Кавалер. Черевички ми знайшли.
Це не ви їх загубили?
Несмiяна. Що це ти менi принiс?!
Як посмiв менi, царiвнi,
Сунути пiд самий нiс
Черевички цi противнi?!
Ну i двiр! Хiба це двiр?!
Як, скажiть, тут жити можна?
Це свинарник, а не двiр!
Мука тут — хвилина кожна!
Плаче.
Кавалер. Не примiряєте?
Несмiяна. Що?! Стану я мастити ноги!
Я на музику iду,
Не в спортзал,
Тож, геть з дороги!
Іде геть.
Принц. Круговерть у головi.
Не самi ж вони з’явились?!
Кавалер. Вчора мешканцi новi
У будинку оселились.
Може, є дiвчисько в них?
Вибачте, придворна дама!
Дами.
—Так, я бачила її!
— І менi казала мама...
Ось вона! Іде до нас.
Іде Попелюшка.
Принц. Гей, прекрасна Незнайомко!
Радий бачити я Вас!
Як вас звати, Незнайомко?
Сценою швидко проходить Емма Карлiвна з вiником, сердита.
| 
