Найпрекрасніша пора року - Весна
Пташко! Будь рада теплу і весні.
Олександр Олесь
Тануть сніги, біжать струмочки, починає пробиватися перша
травичка, розпукуються бруньки, з'являються тендітні квіти, чути спів
пташок... Це настала Весна — найпрекрасніша пора року, оспівана поетами
за свою первозданну красу.
Весна приносить із собою не тільки довгоочікуване тепло, вона
приносить радість і надію, надію на краще. Після невблаганних морозів та
лютих завірюх, після снігів, які вкривають землю пуховою ковдрою, після
зимової сплячки, у яку, здається, впадають не лише деякі види звірів, а
вся природа, нарешті настає Весна — прекрасна царівна у зеленому
вбранні та віночку ніжних квітів.
А Весна іде, як фея,
В чарах шуму і пісень,
Біла, біла, як лілея,
В квітах яблунь і вишень.
(Олександр Олесь)
Мабуть, немає нікого мудрішого за матінку-природу, бо інакше як
пояснити, що щороку одна пора змінюється іншою та незмінно настає
найочікуваніша з них — Весна. Вона пробуджує у душах людей щирі та ніжні
почуття, бо Весна настає не тільки в природі, а й у серцях тих, хто
здатен відчувати красу та спроможний милуватися навколишньою красою,
яка, і справді, може залишити байдужими тільки кам'яні серця.
Стояла я і слухала весну,
Весна мені багато говорила,
Співала пісню дзвінку, голосну,
То знов таємно-тихо шепотіла.
(Леся Українка)
Разом із потеплінням повітря відбувається потепління у душі, і
так само, як ламається крига на річці, ламається крига, яка сковує
людські серця. Весна обіцяє змінити все на краще, вона пророкує настання
нових — кращих часів, і навіть найзапекліші скептики та песимісти
починають вірити у те, що негаразди та неприємності залишаться десь у
минулому, що їх забере із собою Зима, яка вже минулася, а весна разом із
пахощами квітів принесе пахощі надій.
Вона мені співала про любов,
Про молодощі, радощі, надії,
Вона мені переспівала знов
Те, що мені давно співали мрії.
(Леся Українка)
Весною всі намагаються вибратися «на природу» — в ліс або
поближче до річки. Щоправда, більшість «веселих компаній» не дуже
роззирається навкруги, а захоплюється, здебільшого, «напитками та
наїдками», залишаючи після себе бруд і спотворюючи галявину, на якій
вони збиралися. Люди, які не вміють та не хочуть бачити красу
навколишнього світу, втрачають багато (вони й самі не розуміють,
наскільки багато), бо яке ж це щастя — вдихнути у лісі свіже, прозоре
повітря, дослухатися до співу безлічі пташок, які ховаються у гіллі,
дивитися на тендітні квіточки, які щільно вкривають прекрасною та
різнобарвною ковдрою теплу землю. Хотілося б, щоб усі бачили та
відчували красу природи та на питання Павла Тичини:
«Ви чули ж бо: так липа шелестить,
Ви знаєте, як сплять гаї?»
кожній людині можна було б сказати:
«Та ви вже знаєте, як сплять гаї»...
Источник: http://www.ukrlib.com.ua |
